Попередження вірусного гепатиту В у стоматологічній практиці
Попередження вірусного гепатиту В у стоматологічній практиці
У статті згадуються наступні дезпрепараты: Деконекс 50 ФФ, Дезоформ, Лізоформін 3000, Корзолекс базік, Корзолін і Д+, Гигасепт ФФ, Сайдекс+, Дезефект, Неохлор, Хлорантоїн, Дезоксон-О, Аламинол, Бланизол, Клорилли, Дезефект, Деконекс Денталь ББ, Дюльбак ДТБ/Л, Віркон, Септодор-Форте.
С. В. Потапова, І. в. Соколова, Тобто Гур'єва, Харківський державний медичний університет
Мета цієї статті — привернути увагу стоматологів до деяких епідеміологічних питань вірусного гепатиту В [ВГВ], пов'язаних зі здоров'ям як стоматологічного хворого, так і лікаря.
Гепатит належить до групи захворювань вірусної етіології з характерним механізмом передачі інфекційного агента. Зараження відбувається при переливанні крові та її компонентів, різних інвазивних лікувально-діагностичних маніпуляціях [1, 2].
Фундаментальні наукові дослідження останніх десятиліть стали підставою для перегляду сформованих уявлень про вірусних гепатитах [З, 4]. Одночасно виник цілий ряд нових проблем, що представляють теоретичний інтерес і мають важливе практичне значення. До них слід віднести і проблему професійного зараження медичних працівників.
Результати проведених у цьому напрямку досліджень не викликають у даний час сумнівів у тому, що медичні працівники будь-якого профілю являють собою групу високого ризику зараження [5, 6], однак найбільш високі показники інфікування спостерігаються у працівників відділень гемодіалізу, хірургів і медичних сестер [7, 8], зазначається також високий ризик зараження стоматологів, особливо хірургів [9, 10].
Вивчення умов зараження медичних працівників показало, що воно здійснюється в лікувальних установах переважно через кров.
Однак незаперечно доведено, що слина, слізна рідина, вагінальний секрет, сперма, сеча, грудне молоко також можуть містити вірус гепатиту В і стати причиною зараження. Найчастіше повний набір маркерів ВГВ виявляється в крові інфікованих осіб. Тому при контакті з кров'ю джерела ВГВ ризик зараження значно вище, ніж з іншими його виділеннями, так як в крові вірус знаходиться в найбільш повноцінному стані і у високій концентрації [11]. З кров'ю ВГВ може зберігатися у зовнішньому середовищі при кімнатній температурі тривалий час (до 7 міс. ) [12].
При аналізі анамнестичних даних про оперативних втручаннях, переливаннях крові було встановлено, що ці фактори ризику зараження з однаковою частотою відмічалися у медичних працівників як з виявленими маркерами вірусу ГВ, так і без них, що вказує на професійний характер зараження ВГВ [13].
На жаль, використовувалися до недавнього часу санітарно-протиепідемічні методи не забезпечують повного захисту медичного персоналу від цього захворювання. ВГВ небезпечний своїм розповсюдженням, часто викликає хронічні форми ураження печінки хронічний гепатит, цироз печінки, інфікованість ВГВ підвищує ризик поєднаного зараження вірусом гепатиту Д. Крім того, фатальна форма ВГВ зустрічається у 1% хворих на гострий ВГВ і залишається проблемою, далекою від вирішення [14].
Виникнення ВГВ у стоматологів пояснюється наступними причинами: постійний контакт лікаря з середовищами — носіями вірусу, слиною і особливо кров'ю; часті подряпини, порізи та інші пошкодження рук в зв'язку з роботою ріжучо-колючими інструментами; повітряно-крапельна передача інфекції за рахунок надзвичайно близького та тривалого контакту з хворим, а також освіти аерозольного хмари при роботі на швидкісних бормашинах і при використанні ультразвукової техніки для зняття зубних відкладень.
Профілактика ВГВ у стоматологічних хворих полягає, насамперед, у вдосконаленні традиційних заходів асептики і антисептики. Велике значення має дезінфекція та передстерилізаційна обробка інструменту.
При виборі дезінфікуючих засобів необхідно враховувати, що для дезінфекції стоматологічних інструментів допускається застосування тільки таких дезінфекційних засобів, які мають бактерицидні, віруліцидні, фунгіцидну та спороцидну дію. Не допускається використовувати для дезінфекції стоматологічних інструментів дезінфікуючі засоби І-ІІ класу небезпеки, а також кошти, що не володіють віруліцидну дію, а для дезінфекції поверхонь приміщень — засоби, що володіють тільки статичним дію, тобто дію, тільки затримує зростання мікроорганізмів.
Враховуючи обширність переліку дозволених для застосування дезінфікуючих засобів і різноманітність їх діючих речовин і концентрацій, умов розчинності у воді, способів застосування, часу експозиції, впливу на оброблювані об'єкти і т. п., перш за все, звертають на себе увагу препарати цільового призначення, які максимально враховують особливості знезараження виробів медичного призначення. Це препарати як зарубіжного — «Деконекс 50 ФФ» («Борер Хемі», Швейцарія); «Дезоформ» і «Лізоформін 3000» («Лізоформ Д-р Ханс Роземан ГмбХ», Німеччина); «Корзолекс базік», «Корзолін і Д+» («Боде Хемі ГмбХ», Німеччина); «Гигасепт ФФ» («Шульке енд Майєр», Німеччина), «Сайдекс+» («Джонсон і Джонсон Медікал ГбмХ», США), так і вітчизняного виробництва — «Дезефект» і «Неохлор» (ЗАТ «Український центр проблем дезінфекції»), «Хлорантоїн» (НВТ «Фармакос»), «Дезоксон-ПРО» (ТОВ «Биодез») та ін.
В даний час існує ряд засобів, що дозволяють проводити одночасно дезінфекцію і передстерилізаційну очистку інструментів в один етап. Це «Аламинол», «Лізоформін З000», «Бланизол», «Клорилли», «Дезефект», «Деконекс-Денталь ББ», «Дюльбак ДТБ/Л», «Віркон», «Септодор-Форте».
Найбільш надійними методами стерилізації, рекомендованими для стоматології, є автоклавування (при 120°C протягом 15 хв. ) і суховоздушная стерилізація (при 180°C протягом 1 години).
Однією з дієвих заходів боротьби з ВГВ є застосування інструментів разового користування (шприців, пульпэкстракторов, ендодонтичних інструментів, розділових пластинок та ін ).
Нові епідеміологічні концепції вимагають іншого підходу до асептику, а саме — стерилізації всього інструментарію. В даний час наконечники бормашин, наконечники шприців для води і повітря, електроди фізіотерапевтичних і діагностичних апаратів, а іноді і дзеркала піддаються лише антисептичної обробки. Логічна необхідність звільнення від «теоретичного» вірусу і поверхонь інструментального столика, ємностей з медикаментами, стоматологічних установок та ін. Відома висока бактеріальна забрудненість робочих місць, рушників, склянок, шкіри рук, особливо до кінця робочого дня. Сфера стерилізації при цьому може бути розширена за рахунок використання стерильних паперових рушників, нагрудників, склянок разового застосування. Поверхні робочої апаратури слід дезінфікувати. Може бути використане ультрафіолетове опромінення кабінетів.
Руки лікаря-вірусоносія, навіть оброблені самим ретельним чином, при їх випадковому пошкодженні можуть стати джерелом інфекції. Тому рукавички є кращим засобом захисту хворого від ВГВ.
Виявлення вірусоносіїв серед осіб стоматологічних професій (лікарі, сестри, санітарки) — ще один із напрямків профілактики.
Профілактика ВГВ у стоматологів, як і у пацієнтів, зводиться до припинення трансмісії ВГВ. Сюди відносяться наступні заходи: стерилізація всіх інструментів, профілактика ушкоджень рук, застосування рукавичок хірургічних масок.
Ці заходи особливо важливі при роботі з контингентами, мають високу ймовірність захворювання ВГВ (наркомани, хворі на туберкульоз та ін ), і з особами, які перехворіли на ВГВ.
Проведений скринінг наочно свідчить про високий рівень інфікованості ВГВ медичного персоналу лікувально-профілактичних установ (ЛПУ) і потребує проведення заходів щодо створення специфічного протективного імунітету [15].
Специфічна імунопрофілактика проти ВГВ медперсоналу ЛПУ — найважливіше завдання сучасної охорони здоров'я.
Законодавча основа вакцинації була закладена наказом МОЗ України № 276 від 31.10.2000 р. «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні», в якому імунізація проти даної інфекції введена в календар профілактичних щеплень. Цим же наказом визначено, що медичні працівники як контингент високого ризику зараження повинні бути піддані вакцинації в першу чергу.
В даний час імунізація проводиться рекомбінантної дріжджовий вакциною ГВ виробництва НВК «Комбиотех ЛТД» (Росія) за стандартною (0-1-6 міс. ) схемами.
Перевага подібної вакцини в тому, що вона абсолютно безпечна, чудово дозується і введення її доз чітко контролюється; вакцинація практично не має протипоказань, оскільки вакцина не має тваринного білка (виняток становлять вагітність, гострі інфекційні захворювання, підвищена температура в момент вакцинації).
Якщо під час медичних маніпуляцій відбулося інфікування працівника кров'ю хворого або вірусоносія ВГВ, то слід якомога раніше ввести імуноглобулін проти ВГВ (не пізніше 24 годин від моменту можливого зараження), а потім, не пізніше 7 днів — вакцину проти ГВ, тобто провести екстрену вакцинацію. Ревакцинацію проводять через 1 і 6 місяців.
При проведенні планової вакцинації проти ГВ треба пам'ятати, що вона ефективна тільки у випадку триразової щеплення (або за скороченою схемою 0-1-2 міс., або за стандартною (більш кращою) схемою 0-1-6 міс. ).
Враховуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки: поширення ВГВ може бути пов'язано зі стоматологічними втручаннями; медичні працівники стоматологічного профілю мають високий ризик професійного інфікування вірусом гепатиту В; зараження працівників стоматологічних установ здійснюється переважно при контакті з кров'ю і ротової рідини пацієнтів; ВГВ необхідно вважати професійним захворюванням медичного персоналу стоматологічного профілю; забезпечення високого рівня специфічного протективного імунітету шляхом вакцинації слід розглядати як основний напрямок профілактики ВГВ серед медичних працівників; регулярне обстеження персоналу стоматологічних установ може дозволити виявити осередки ВГВ; вдосконалення методів асептики та антисептики в ЛПУ стоматологічного профілю — необхідний захід профілактики ВГВ.
Література:
Акімкін В. Р., Лицар Б. Н., Скворцов С. В. і співавт. Епідемічна оцінка частоти появи маркерів інфікування вірусами гепатитів В і С в крові медичного персоналу великого багатопрофільного лікувального закладу // Журн. микробиол., эпидемиол. і иммунобиол. — 1997. — № 3. — с. 36-40.
Покровський в. І. Посібник з епідеміології інфекційних хвороб. — М: Медицина, 1993. — [2]. — с. 276-288.
Жагминас К. І., Вайткане Ст. Ст., Пранестис І. Т. // Питання інфекційної патології в Литовської РСР. — Вільнюс, 1984. — с. 17-20.
Ворожбиева Тобто, Кетиладзе Е. С. // Огляд Національного центру з вірусним гепатитам за 1980-1981 рр. — М., 1982. — с. 5-31.
Акімкін В. Р. Вірусний гепатит В як професійне захворювання медичного персоналу. — Terra Medica. — 1997. —№ 3. — с. 8.
Васильєва в. І., Іванова М. Ю., Hasratyan А. А. і співавт. // Вірусні гепатити: Сб. наук. статей. — М. -Прага, 1985. — с. 129-136.
Christenson Ст. // Amer. J. Epidem. — 1985. — Vol. — 122. — № 3. — Р. 411-417.
Джерело: Журнал «Стоматолог» №6 2003
